Нещодавно із чотирьох сторін площі Ринок нашого міста встановили вказівники, які мали б полегшити орієнтацію в ньому туристів та гостей. Це, очевидно, свідчення того, що Дрогобич, хоча й мізерними кроками, все ж наближається до Європи. Їх потрібно зробити ще багато, однак початок вже є.
Повідомляє сайт ДРОГОБИЧ СЬОГОДНІ з посиланням на droginfo.
У посланні “І мертвим, і живим, і ненародженим” Тарас Шевченко наголошував: “…і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь”. Перших слів цього послання ми чемно дотримуємось, оскільки популяризація Бруно Шульца в Дрогобичі йде повним ходом і на вказівнику зазначено: “Пам’ятний знак Бруно Шульцу”. Однак слова “…і свого не цурайтесь” чомусь проігноровано. Дрогобичани, мабуть, вельми здивовані відсутністю поряд з вищезгаданим вказівників, які спрямовували б на парк ім. Степана Бандери та пам’ятник нашому Провідникові, які знаходяться в тому ж напрямку. Невже про Голову Проводу ОУН забули? Слава Богу, ні, оскільки на вказівнику неподалік читаємо: “Вулиця Степана Бандери”. А що з пам’ятником та парком, як пояснити відсутність відповідних написів? До речі, пам’ятник Степанові Бандері (2001 р.) споруджений швидше, ніж у столиці Галичини – Львові.
Безперечно, в Дрогобичі останнім часом діються дивні речі. Нещодавно на стіні будинку №7 на вул. І. Франка встановлена меморіальна таблиця з написом: “В цьому будинку під час німецької окупації (1941 – 1944) проживав керівник економічного відділу Дистрикту Дрогобич Ебергард Гельмріх. Він та його дружина Доната врятували життя сотням євреїв Дрогобича та околиць”. Напис зроблено чотирма мовами: англійською, польською, українською та єврейською. Як бачимо, нашою рідною, державною мовою він на… третій позиції! Без сумнівів, мав би бути першим. Це ж випливає і з “Положення про встановлення пам’ятних знаків, меморіалів та анотаційних дощок у місті Дрогобичі”. Очевидно, в даному випадку має місце політична складова та неповага до нас, українців. Варто зазначити, що таблиця встановлена без будь-якого дозволу міської ради! Чи можливе щось подібне в Європі, до якої ми так прагнемо? Очевидно, що ні, оскільки подібні дії мали б негативні наслідки, та й свідомість європейців дещо відрізняється від нашої.
З усього вищевикладеного випливає, що, на жаль, в Дрогобичі вистачає антиукраїнських елементів, а наші можновладці закривають на це очі, їм, бачте, ннколи звертати увагу на “такі дрібнички”, є справи й важливіші. Проста істина – байдужість гірше зради, – для них не актуальна і саме через це ми ще довго можемо не бачити Дрогобич містом по-справжньому європейським.
Іноді докоряємо українцям зі Сходу на брак у них національної свідомості. Із наведеного вище випливає, що саме вони можуть дорікнути нам, галичанам, у цьому і це дуже бентежить.