У неділю, 20 серпня, біля пам’ятника Борцям за волю України в с.Хітар вшановано 70-річницю пам’яті більше сотні упівців, які полягли на літнього Спаса (храмового празника) в 1947 році. Участь у вшануванні пам’яті патріотів, які склали свої життя за вільну Україну, взяли заступник голови-керівник апарату Львівської облдержадміністрації Маріанна Вільшинська, перший заступник голови Сколівської райдержадміністрації Ярослав Лепісевич, місцева влада, ветерани УПА, воїни АТО, чисельна Хітарська громада, мешканці навколишніх сіл. Розпочались урочистості Молебнем за мир в Україні, який відслужив місцевий парох о. Тарас Сенців у співслужінні з отцем Романом Шибунька з Верхнього Висоцького.
Повідомляє сайт СКОЛЕ СЬОГОДНІ з посиланням на РДА.
Керівництво області, району та села вклонилось Героям, які загинули 70 років тому, поклавши квіти до Пам’ятника борцям за волю України, який облаштували в 2007 році.
Світлу пам’ять всіх борців за волю України присутні вшанували хвилиною мовчання.
Зі словами подяки та величі подвигу всіх Героїв української нації виступили заступник голови-керівник апарату Львівської облдержадміністрації Маріанна Вільшинська, перший заступник голови Сколівської райдержадміністрації Ярослав Лепісевич, очевидець трагічних подій Михайло Барна, член братства УПА Артем Телегій, багаторазовий учасник АТО, виходець з села Василь Вовкунович, секретар Хітарської сільської ради Ольга Лемкалович.
Звертаючись до присутніх під час пам’ятного віче, перший заступник голови райдержадміністрації Ярослав Лепісевич наголосив: «Історія нашої землі – це боротьба багатьох поколінь героїв, які жертовно, без найменших вагань і тіні страху боролися проти іноземних гнобителів та ціною власної крові відстоювали право називатися українцями і жити в Українській Державі. Минуло понад 70 років з часу героїчної боротьби вояків УПА, як перед українським народом знову постали нові виклики. Українські сини і дочки знову героїчно стали на захист соборності, незалежності і територіальної цілісності рідної землі. Прикро, адже внаслідок кривавої боротьби Україна втратила мужніх синів і дочок: Героїв Небесної Сотні, воїнів-захисників, волонтерів. І знову: сплюндрована земля, скалічені душі, плач матерів і дітей…Ми вклоняємося світлій пам`яті всіх Героїв національно-визвольної боротьби та повинні виконувати християнський борг – свято берегти пам`ять про тих, хто віддав своє життя заради добра та миру наступних поколінь».
Патріотично-святкову концертну програму представили народний вокально-інструментальний ансамбль «Бескид» та солісти районного народного дому «Бескид». Велично лунали музичні композиції «Спи, товаришу мій», «Лента за лентою», «Йшли селом партизани», «Балада про повстанця», «За волю, за свободу, за людей», «Заспіваймо пісню за Україну», «Чорна квітка», «Україно, вставай, молися», «Зродились ми великої години».
Під супровід пісенної композиції «Свіча» односельчани та гості запалили свічки пам’яті та поклали їх до підніжжя пам’ятного знаку.
Довідково: 1942-го неподалік Хітара розташували вишкільний табір для офіцерського складу УПА. Повстанці мали повну підтримку місцевого населення, і в Хітарі було доволі багато криївок для партизанів. Проте, за словами селян, урешті упівців просто продали. «1947року з’явився в селі зрадник, — розповів пан Телегій. — „Ціни“ на зраду були тоді чималі, і хтось хотів заробити, адже за кожного вбитого партизана платили 50 тисяч карбованців, за „наводку“ — 25 тисяч. Саме на літнього Спаса більшовики оточили село в три ряди. Це було просто полювання на людей. Жоден партизан не здався, всі погинули — понад сто хлопців. Тих, кого вбивали, згодом вивозили в Славське, складали край болота, засипали вапном і топили. На тому місці тепер спільна могила».
Зв’язковий Артем Телегій мав псевдо «Андрій». Йому вдалося врятуватись, але арештовували його шість разів. Щодо інших селян, то їхню долю вирішили просто: аби позбавити хлопців із лісу підтримки місцевого населення, все село — 440 родин — за півдня вивезли. Більшість поселили в Сокальському районі, видавши так звані «вовчі паспорти» — документи, згідно з якими вони могли бути лише колгоспниками без жодних прав. Після виселення хати залишилися порожніми, село Хітар практично вимерло.
Однак тільки на певний час. Згодом, у шістдесяті, чимало селян повернулися до рідних домівок. Як стверджують ті, хто повернувся, на Сокальщині вони почувалися чужими, поселили їх у хати, на стінах яких були плями крові вбитих від рук енкавеесників попередніх мешканців. Решта хітарців розкидана по всій Україні. Вони відвідують малу батьківщину щороку на літнього Спаса (Матеріали Вікіпедії).