Про це наголосив під час проведення всеукраїнського семінару-наради керівників обласних центрів народної творчості, яка пройшла минулої суботи у Турці, керівник Львівського обласного центру народної творчості і культурно-освітньої роботи Роман Береза. На сцені культурно-мистецького центру «Україна» гостям-делегатам демонстрували зразки нематеріальної культурної спадщини уславлені артисти Турківського краю – центру Бойківщини. Вів захід сам Роман Павлович. «Де б я і на яких заходах не був – чи це міністерський рівень чи губернаторський, завжди всім і всюди заявляю: втратимо Турківщину – втратимо Україну на Львівщині, – наголосив він. – І це я кажу не задля голосного слова. Це є правда. Тому, що суть народного мистецтва – саме в тих людях і в тих повчаннях, які зародилися і продовжують жити тут, на Бойківщині. І це ми сьогодні наочно побачимо на прикладі кількох турківських сіл -славного села Бітля, чудового і мальовничого села Либохора, ну й села, де починаються витоки нашого могутнього Дністра, – села Вовче», про це пише сайт Турка Сьогодні з посиланням на Турка – Перлина КАРПАТ.

Окрасою концерту став сценічний виступ наймолодших артистів – учасників дитячого фольклорного ансамблю Турківської дитячої музичної школи, під керівництвом Любові Гошовської, та віртуозна і зворушлива гра талановитих бітлянських дримбарів та трембітарів. Згодом на сцену вийшла, уже немолодого віку, жителька с. Вовче Любов Федьків, яка знає і чудово співає старовинні бойківські пісні, латканки, коломийки. Виступ п. Люби зачарував усіх присутніх своєю самобутністю і специфікою виконання. Дуже часто говорять, що на Галичині виключно академічна манера співу, яка була принесена сюди з Візантії від співу церковного, але спів п. Люби особливий – густий, грудний, тембральний, з властивою діалектикою і манерою подачі, притаманний тільки цій території Бойківщини. Пісні у її виконанні – неперевершені.

Наступний колектив, який презентував Роман Береза гостям, це був фольклорний колектив «Дністер» НД с. Вовче.

– Ми сьогодні в Україні майже не маємо танцюючих сіл, – сказав Роман Павлович. – Автентична хореографія в Україні, на жаль, щезла. І те, що демонструє сьогодні ансамбль Вірського, це далеко не народний танець. Це те, що взято з серцевини народних елементів хореографії і шляхом театралізації, режисури, обробки видано на гора, щоби був ефект та гарна постановка. Ми загубили свій народний танець, але який, на щастя, ще, немовби в краплинах, зберігся у деяких наших селах. І с. Вовче, власне, є танцююче село, одне з унікальних на Львівщині, і танець «сторцак», який виконують його жителі і який передається вовчанами з покоління в покоління, також є давнім і самобутнім. Ніхто не танцює цей танець. До речі, він ще не досліджений з точки зору науковості, і в цьому плані є велика царина для роботи на майбутнє нашим фольклористам та науковцям.

Отож присутні з цікавістю подивилися народний бойківський танець «сторцак» у виконанні вовчан. Слід сказати, що цей колектив представляв Турківщину на культурно-мистецькому звіті районів області на сцені Львівського державного палацу ім. Є. Петрушевича. Жителі Львова, які чули найвищі вершини європейської, світової хорової і музичної культури, затамувавши подих дивилися на цю круту архаїку нашої хореографії. Очевидно, щось спрацьовує на генному рівні. Нематеріальна культурна спадщина повертає нас своїми жестами, мімікою, тембром до глибоких первинних джерел.

Роман Павлович представив гостям ще одну перлину бойківської нематеріальної культури – латканки, у виконанні дуету у складі Лесі і Василини Ігнатищів із с. Либохора. Село славне тим, що колись їхній батько, Василь Ігнатищ, який, на жаль, уже відійшов у світ інший, був унікальним скрипалем.

– Одного разу, десь 20 років тому, його виступ я хотів записати на відеокамеру, але чомусь не спрацювала техніка, – пригадав Роман Береза. – Я попросив п. Василя ще раз повторити зіграну на скрипці мелодію. «Пане Березо, не втну. Бо два рази повторити ту саму мелодію я не вмію», – відповів скрипаль. І справді, коли п. Василь брав скрипку до рук, це завжди була нова, не подібна на першу, варіація.

Талановитий дует із роду Ігнатищів, під оплески глядачів, виконав бойківські весільні латканки.

До репертуару показів нематеріальної культурної спадщини Бойківського краю також включили танець, який дуже часто називають «бомбою». Танець, який було внесено у програму Перших бойківських фестин, і після цього він набув широкої слави в Україні, й навіть за її межами. Це ще один скарб танцюючого села, зокрема с. Бітля, де від діда-прадіда зберігся унікальний бойківський танець – «танець на бочці». При виконанні танцю, слід звернути увагу на інструментарій. Крім баяна, який прийшов на бойківську землю в 1939 році, все інше заслуговує на увагу – це скрипка, сопілка, і особливо бойківські цимбали. Вони є подібні до гуцульських і носили їх на шлеї, бо класичні цимбали України – це на нішах та мають кілька педалей, білоруські – це також на нішах і одна педаль, або зовсім без педалей. А оскільки бойки весь час ходили, то цимбали були для них інструментом, який треба було постійно носити; відповідно, цимбали мали бути дуже легкі і мобільні. Отож, під супровід троїстих музик – скрипки, сопілки, цимбалів і бубна -бітлянські митці виконали для присутніх «танець на бочці». Танець, який не танцюють ніде в Україні.

На закінчення переглядів слово взяв заслужений працівник культури України Петро Косачевич:

– Дуже приємно, що у наш бойківський край з різних областей України сьогодні завітали люди, які є спеціалістами в галузі культури. При перегляді виступів наших самобутніх колективів ще раз було доведено, якою багатою є культурна і духовна спадщина Бойківської землі. Цю спадщину ми зобов’язані берегти. Бо, втративши культуру, можемо втратити й державу. З розбудовою Української незалежної держави, у 1992 році, поціновувачами цієї спадщини було створено районне Товариство «Бойківщина», яке стало відроджувати звичаї та традиції рідного краю. Товариство міцніло і розросталося. У цьому ж році пройшли перші Всесвітні бойківські фестини, яким зараз минає 25 років. За цей час у нашому краю було проведено вісім великих міжнародних заходів. І хоча на Сході України йде війна, гинуть наші Герої, але, на зло ворогам, ми маємо відроджувати наші традиції, звичаї та обряди, підносити нашу українську пісню, слово, танець, і нести це національне надбання у широкий світ, для наступних поколінь. Зараз іде підготовка до шостих Всесвітніх бойківських фестин, маємо звістку, що цьогоріч до нас приїде кілька мистецьких колективів зі Сходу України, в тому числі й з Маріуполя. Тому щиро дякую усім, хто сьогодні завітав на Турківщину, аби познайомитися із перлинами старовинної бойківської культури, і запрошую усіх до нас на фестини, які відбудуться 2 – 6 серпня.