Нещодавно у Сколівській  РЦБС   проведено  захід   з нагоди 75 річчя  створення Української  Дивізії «Галичина» за участю бібліотечних працівників району. Головний доповідач голова районного науково-культурологічного товариства «Бойківщина» Теодор Витвицький відзначив, що навколо Дивізії «Галичина» і досі точаться різні, дуже протилежні, суперечливі погляди та оцінки. То хто ж такі були наші галицькі вояки: вірні сини України, патріоти чи «колаборанти», «зрадники»? Тут відповідь однозначна і чітка – у Дивізії «Галичина» перебував цвіт української нації, в німецьких одностроях, з українськими молодими, чистими серцями.

Німецько-радянська війна подавала можливість позбутися ненависного радянсько-більшовицького режиму та надії на національне визволення. З цією метою підрадянські народи творили на німецькому боці свої військові формування для боротьби з більшовизмом. Як не дивно, серед цих військових формувань найбільш чисельними були російські армії під командуванням генералів А.Власова та М.Камінського. Останнього командира військо відоме жорстоким придушенням Варшавського повстання у серпні 1944 року.

Найстаршою російською формацією на боці німців був п’ятий полк Донських козаків, який перейшов до німців ще у серпні 1941 року. В складі німецьких збройних сил існували різні військові формації народів, окупованих Радянським Союзом. 1942-1943рр створено Естонську, дві Латвійські дивізії. Крім них були ще інші військові об’єднання кавказьких народів, білоруського та середньоазіатських.

28 квітня 1943 року, вже після німецької катастрофи під Сталінградом, коли червоні війська ввійшли на територію України, було створено Українську Дивізію «Галичина», які і всі попередні дивізії – при зброї СС.

А про те жодна з них, а також німецькі дивізії, не викликали стільки резонанського зацікавлення, стільки полярних тлумачень прихильників, опонентів й одвертих ворогів,як Українська Дивізія «Галичина». Особливо ще й тепер чорні потоки люті, звинувачень ллються від Росії та Польщі. Тут варто згадати заяву Президента Польщі А.Дуди від 25.02.18р. в якій звинувачено саме українських вояків у знищенні поляків села Гути Пеняцької 1944 року. Розповідь можна розвинути, але це інша тема. Ініціатором ідеї створення Української  Дивізії «Галичина» був губернатор Галичини доктор Отто Вехтер, лояльний у ставленні до України. Ініціативу Вехтера підтримав професор енциклопедист Володимир Кубійович – голова Українського Центрального Комітету – єдина легальна установа, що обстоювала інтереси в окупованому німцями галицькому краї. В день проголошення дивізії Володимир Кубійович звернувся з проникливою відозвою до українських громадян.

Українська галицька молодь, цвіт нашої нації, гарної постави, вибрані не нижчі 1м.70см. зросту, з усвідомленням зголошувалася у ряди дивізії. За короткий час набралося понад 80 тисяч молодих людей. Але зараховано лише 11 тисяч вояків і ще 3 тисячі старшинського і під старшинського складу.

Щонеділі та в українські свята відправлялись Служби Божі. У Дивізії «Галичина» були свої священики, капелани, чого не було в інших військових. Митрополит Андрей Шептицький прихильно ставився до Дивізії. А його соратник мітрат Василь Лаба здійснював духовну опіку над дивізійниками.

Враховуючи тогочасну військово-політичну ситуацію, Дивізія «Галичина» повинна бути ядром, зародком української національної армії. У колах затуманених ідеалізмом українців жевріла Надія, що Захід ніколи не погодиться  на існування найбільш жорстокої та найбільш нелюдяної тоталітарної держави в історії людства, і відкриє з участю Америки, Англії другий фронт. Хоча з іншого боку український народ знав і те що зматерилізований Захід ніколи не був зацікавлений в існуванні Української держави, а в радше в поневоленні його. Тому треба було найбільше покладатися на себе, та власні сили.

Вишкіл дивізійними проходили у військових таборах Польщі, Австрії, Франції. Через 11 місяців вишколу німецьке командування кинуло Дивізію «Галичина» на найбільше небезпечну ділянку фронту під Броди, де радянські війська мали величезну перевагу: в живій силі – майже у 5 разів, у гарматах – 6-7 разів, у танках – 3-4 рази. Радянська авіація була панівною над небом Брідщини. Німецьких літаків там не було видно. В липні 1944 року з нечуваною силою почався радянський наступ. У жахливій масакрі змішались люди, коні, метал. Українські вояки билися хоробро. Не їхня провина, в тому, що вона потрапила в оточення і мусила боротися з переважними силами ворога. З 11 тисяч вояків у котлі під Бродами втрачено біля 7 тисяч, поранені потрапили до рук більшовиків. 3000 з них визвалися з блокади і влилися у ряди Української Повстанської Армії. Під Бродами загинув улюбленець дивізійників сотник Дмитро Паліїв.

Залишена живими купка дивізійників, уникаючи вороже переслідування, подалася через терени Стрийщини, Дрогобиччини до Карпатської України. Відбулося нове доповнене формування дивізії. Змінилася назва її:: Перша Українська Дивізія Української Національної Армії. ЇЇ командир генерал-хорунжий Павло Шандрук. А потім були Словаччина, Австрія, інші країни Європи. Населення цих країн, де зупинялись дивізійними, ставились до наших вояків з особливою приязню через їхню людяність та захист. Останнім місцем перебування дивізії була Північна Італія, і на тому участь українців у війні на німецькому боці закінчилась. Вищий офіцер штабу Дивізії «Галичина» Вольф-Дітріх Гайке у передмові до своєї книжки про Дивізію «Галичина» написав: «Нехай ця праця внесе ясність  у заслуги українців у боротьбі за справжню демократію та хай буде визнанням хоробрості й порядності її вояків, які свій меч до кінця війни тримали чесно та залишили його незаплямованим».

Після зворушливої розповіді про Дивізію учасники заходу слухали новелу Лесі Лисак-Тивонюк «Подзвінка поручникові Тивонюку».

Директор Сколівської РЦБС Галина Дольна зробила огляд літератури та перегляд світлин «Українська Дивізія «Галичина».